Над краєм засніженим, ой над Землею,
Hатомлене сонце стоїть в перигеї.
Морози малюють мохнате проміння
У барви сріблясті, в тони старовинні.
Відкрились небесного царства віконця:
Горять міріадами райдуг на сонці
На землю насипані щедро перлини.
Зрівняли сніги і горбки і долини.
Міняються барви, іскряться та сяють.
У кожній сніжинці заграви палають
І дражнять приземлених мешканців раєм.
Та часто ми чуда Господні минаєм,
Ковзнувши очима по них апатично,
Буває додавши: «Kраса ця не вічна!»
А потім із пафосом так, урочисто:
«Нас в небі чекає небачене місто!
Там вулиці з золота, брами – перлові!»
Що ж, дійсно, небесні оселі – чудові.
«Не бачили очі і вуха не чули!»
І навіть якби ми туди зазирнули,
То де б нам епітетів тих назбирати,
Щоб славу Господню змогли описати?!
Сім нот не запишуть небесних мелодій,
Не має аналогів в нашій природі
Ні райським деревам, ні вічному літу!
У царство небесне, неначе магнітом,
Нас тягне Любов, відкриваючи очі,
На Божі обіцянки в Слові Пророчім.
Ось тільки дорога в оселі ті верхні
Біжить по земній, по звичайній поверхні.
Сезони, пейзажі міняються швидко.
До всього звикаєм. Дивуємось рідко.
Краса ця не вічна? Спинімсь на хвилинку:
Блищать перламутом на сонці сніжинки.
Господь утворив кожну з них унікально
З мільярдів тендітних молекул криштальних.
Малесенька річ, а премудрість безкрая!
Крихке – неповторним дизайном вражає.
Минуще про вічне розкаже багато,
Нам тільки байдуже краси б не минати!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как-то, по утру, отодвинула штору и восхитилась морозным узором на оконном стекле. Взяла мобилку и сфотографировала эти роскошные листья причудливых растений. Поднялось солнце и стерло эту красоту, просуществовавшую несколько часов. Давно прошла та зима и только фотография показывает, что наш Господь, даже такой кратковременный рисунок творит с желанием порадовать нас. Будем восхищаться и замечать Божью красоту! Блогословений сестра! Комментарий автора: Дякую за відгук. Справді, велич Господня, Його відчуття краси просто не владається в голову.
6) Неприятие от моих признаний (2006-07) - Сергей Дегтярь Она всё также продолжала быть ко мне безразличной. Жизнь её не складывалась, как и моя. Слухи о том, как она ко мне относится ещё больше воздействовали на мою душу. Я ей не подходил никак. Я не мог выдерживать то, что я ей безразличен, поэтому переносил свои чувства на бумагу, в которых отказывался больше что либо писать о ней, но, снова лелеял свои чувства в надежде и вере даже тогда, когда мы попадём на небеса при воскресении из мёртвых. Тогда, думал я, осуществится то долгожданное и то, о чём я мечтал. Сейчас я понимаю, что нельзя жить чувствами и смотреть в будущее под влиянием эмоций. Я понял, что она не тот человек, который мне нужен. И сейчас я более не испытываю к ней ничего подобного. Мне удалось избавиться от всех этих ненужных страданий. Я верю, что есть та, которой я буду не безразличен. У меня сейчас есть подруги, которые не ровно дышат ко мне. Но, они не те, кто мне нужен. Они подруги и не более того. И чтобы не было соблазна - я не хочу с ними развивать близких отношений и тесной дружбы. Ирина же показывала мне своими действиями и словами, что я какой-то не нормальный. Я чувствовал, как она злится на меня из-за моей наивности в чувствах к ней. Я ей был страшно противен.